Не забути. Не пробачити. Не дозволити повторити
Сьогодні Україна говорить з минулим мовою тиші. Ми запалюємо свічки – не тому, що так заведено, а тому, що досі болить. Бо в нашій історії є рана, яка не перестає нагадувати про себе, навіть коли минає багато десятиліть.
Рана, де замість дат – вирвані з корінням родини. Де замість цифр – імена, яких ми вже не зможемо вимовити. Де замість сторінок – чорна порожнеча, у яку провалилися цілі покоління.
Той голод був не про нестачу хліба. Він був про спробу зламати українську волю. Про те, щоб ніхто й ніколи не смів називати цю землю своєю. І попри те, що тоді гасло життя, Україна вижила. І стоїть сьогодні.
Та, на жаль, історія знову нагадує про свою жорстокість. Ворог знову б’є по землі, яка годує. Горять ферми. Розбиті поля. Зруйновані елеватори й господарства, у які вкладали роки праці. Те саме прагнення – зламати, виснажити, залишити нас без опори.
Але ми інші. І час інший. Нам болить – але ми не здаємось. Ми пам’ятаємо – і тому тримаємося міцніше. Ми втрачали – але вміємо відроджуватися. І ми вистоїмо – бо знаємо ціну хліба, ціну свободи і ціну людського життя.
Покладання квітів до пам'ятного знаку жертвам голодоморів – щирий вияв нашої спільної пам’яті та скорботи, символ єдності поколінь і невмирущої пошани до мільйонів безвинно загублених життів.
Шановні жителі громади! Долучіться сьогодні, 22 листопада, о 16:00, до Загальнонаціональної хвилини мовчання та запаліть свічку пам’яті. Згадайте про мільйони людських життів, які Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів. Дозвольте собі хоча б хвилину тиші, у якій зберуться всі почуття – біль, гнів, шана, любов до своєї землі. Хвилину, в якій буде чути серце нашої нації.
Вічна і світла пам’ять усім замученим голодом!
Низький уклін кожному, хто сьогодні продовжує тримати Україну!
