До 207-ї річниці від Дня народження Великого Кобзаря
У кожного народу є талановиті митці, поети, письменники. Саме вони прославляють свою країну, звеличують її серед інших націй світу. Для нас, українців, таким генієм є Тарас Григорович Шевченко. Він зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. Одного разу Максим Рильський сказав, що немає в світі поета, який стільки важив би в житті свого народу, як Шевченко.
Без його імені не можна уявити нашої літератури, нашої культури, нашої країни. Його творчість невмируща. Життя Кобзаря можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо він віддав усі свої сили, щоб врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях у майбутнє. З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — то одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.
Проте варто зазначити, що Тарас Григорович був не тільки видатним письменником. У день його народження цікаво познайомитися з ним як із звичайною людиною, цікавою та товариською особистістю. Ось деякі цікаві факти з його життя:
- Він був простою людиною, яка мала свої радощі, улюблені звички та пристрасті. Наприклад, улюбленим напоєм Шевченка був чай. Про цю пристрасть писали у своїх щоденниках друзі та колеги поета. Микола Костомаров згадував: «Довгі вечори просиджували ми влітку на Хрещатику в саду за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови і суперечки. Шевченко випивав склянку за склянкою зі словами: «А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!» До недавнього часу не зустрічалася жодна картина, на якій би був зображений Тарас Шевченко за чаєм. Але така картина є і їй понад сто років. Саме її ми розмістили у своїй публікації.
- Шевченка частіше зображують як людину похилого віку із суворим обличчям у високій шапці та кожусі. Але насправді після звільнення колишній кріпак став модним портретистом у Петербурзі, мав добрий прибуток, а тому і вдягався досить модно. У своєму щоденнику він із задоволенням описував придбання ним плаща-макінтоша за 100 рублів, що було значною сумою для того часу.
- Не слід забувати, що Тарас Григорович був романтичною натурою. Фантазія про одруження не полишала його протягом усього життя. Останньою дівчиною, яку він бачив у ролі своєї дружини, була Ликера Полусмак (Полусмакова). Вона прислужувала у його друзів Карташевських, потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченку вона дуже сподобалась, але друзі говорили, що треба підшукати іншу, більш серйозну наречену. Для неї ж він був «сибіряк», це визначення лякало Ликеру. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Тоді вона не усвідомлювала велич поета і не замислювалась, як почесно було стати його вдовою (такі думки будуть потім записані в її споминах). Вона вийшла заміж за лакея, але все життя пам’ятала Тараса. Після смерті чоловіка переїхала до Канева, а в останні роки життя доглядала могилу поета. Місцеві її так і називали: Шевченчиха.
- Тарас Григорович дуже любив Україну, але за все життя провів на Батьківщині лише 15 років. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардом, якому прислужував з дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.
- Існує дві могили Тараса Шевченка. Перша знаходиться у Петербурзі на Смоленському кладовищі, друга – на Чернечій горі поблизу міста Канів. Справа в тому, що, відчуваючи наближення смерті, Кобзар просив поховати його на Батьківщині. І через 58 днів за клопотанням Михайла Лазаревського Тараса було перепоховано в Каневі.
Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка — це святиня, якою дорожить і пишається український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.
За матеріалами сайту pm-Intu.lutsk.ua та armyinform.com.ua
