У темні часи найкраще видно світлих людей
Цей вислів Еріх Марії Ремарк став досить актуальним для нас, українців, саме зараз, у час мороку та страху для нашої країни. Війна зруйнувала життя багатьох українських родин, позбавила дому, змусила втікати з рідного міста сотні тисяч українців. Борзнянська громада за час війни прийняла тисячі людей, які втікали від бомбардувань – з підвалу одразу в автобус з мінімальною кількістю речей і величезним болем за рідним домом, взявши найрідніших (хто дітей, а хто домашніх улюбленців), вони приїхали до маленького міста, де почули довгоочікувану тишу та побачили відносно спокійне життя.
У такі хвилини важко було швидко реагувати і координувати дії, оскільки всі розуміли стан цих людей, хотілося якнайшвидше допомогти, зрозуміти без слів, що і кому потрібно. За підтримки міського голови Лариси Осадчук всім тимчасово переміщеним особам надавалася гуманітарна та медична допомога. Психологи навчальних закладів громади надавали психологічну підтримку і дорослим, і дітям. Працівники міської ради допомагали з пошуком житла для наших гостей.
Ми щиро вдячні гостинним та щирим жителям нашої громади, які телефонували і пропонували свої домівки для тимчасового проживання абсолютно незнайомим людям, дякуємо Борзнянському аграрному фаховому коледжу, який зміг прихистити майже 200 осіб. Всі працівники даного закладу робили все можливе для забезпечення комфортних умов проживання для наших гостей. Так, кухарі забезпечували триразове харчування, пральниці підтримували належний санітарний стан постільної білизни, прибиральниці робили все можливе для того, щоб люди могли жити в чистому та охайному приміщенні. Завдяки невтомній праці працівників закладу мешканці гуртожитку могли відчути затишок та комфорт. Віталій Линник, директор коледжу, говорить, що гостей міста намагалися підтримувати всі: значна допомога була надана міською радою, фермерськими господарствами: СТОВ «Надія», ТОВ «Агроінвест-Натуральні продукти», ТОВ «Українська вольниця» та ДП ДГ «Іванівка». Відчувалася значна допомога від жителів громади, адже люди ділилися всім: постільною білизною, одягом, продуктами харчування.
«Ситуація у гуртожитку постійно змінювалася, так як переміщені особи могли зупинитися на проживання на одну-дві доби. Одні приїжджали, інші виїжджали, не завжди вистачало засобів гігієни, постільної білизни. Кожного дня виникали якісь проблемні питання. На всі ситуації потрібно було дуже швидко реагувати. Моральний стан людей був надзвичайно важкий. Вони були розгублені, діти налякані, адже багато людей приїхали сюди із бомбосховищ, у них вже не було дому, вони тиждень жили під ударами «Смерчів» та «Градів». Дехто навіть води не міг напитися. На все це було боляче та важко дивитися. У той час нам дуже допомогла міська рада та фермери. Міський голова Лариса Осадчук постійно відвідувала жителів гуртожитку, цікавилася їхніми проблемами. Всі об’єдналися, щоб допомогти людям, які потрапили у цю страшну біду», – зазначає Віталій Линник.
Гуртожиток надавав прихисток людям, які приїздили до Борзни, щоб переночувати, оскільки прямували до інших міст України. Міська рада допомагала вирішувати питання з транспортуванням людей через р. Десна, а також до м. Батурин, далі переправою через р. Сейм займався голова Батуринської міської ради Леонід Душа. Отож, роботи було багато, історій теж не мало.
Настав момент, коли гуртожиток коледжу вже був переповнений, а у жителів громади вже не було місця для прийому нових людей. У цей час нам допоміг Михайло Голиця, який зателефонував та запропонував надати прихисток 120 переміщеним особам, які оселилися та тривалий час проживали у готельному комплексі, що розміщений у с. Плиски. Михайло Миколайович забезпечив максимально комфортні умови проживання та транспортне сполучення із м. Борзна для наших гостей. 3-разове харчування забезпечували місцеві жительки Олена Якуба та Катерина Ступіна. Продукти харчування, одяг, взуття та засоби гігієни для мешканців готелю були надані міською радою. Ситуацію ускладнювало те, що серед мешканців готельного комплексу були люди, які потребували серйозного медичного лікування, тому медичні заклади громади забезпечували і жителів, і наших гостей якісними медичними послугами.
Висловлюємо щиру вдячність нашим лікарям, які надавали якісну медичну допомогу людям, які потребували лікування та підтримки. У гуртожитку коледжу проживали особи різного віку: від 6 днів від народження до 90 років, також багато з них прибули зі своїми улюбленцями, тому роботи було дуже багато, адже кожен потребував особливої уваги та розуміння.
На жаль, ми не можемо надати фотоісторію даного періоду життя громади, оскільки у той складний час враховувався психологічний та фізичний стан наших гостей, адже ніхто не був готовий до того, що стане біженцем у власній країні.
Ми вдячні всім, хто активно допомагав у цей нелегкий час людям, які потрапили у страшну біду, адже вони на власні очі побачили, що таке війна. Нехай ці події залишаться перегорнутою сторінкою нашої історії, складними та сумними спогадами, але вже минулими.
