«ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНИ І СЛАВА, І ВОЛЯ…»
Такими, можна сказати, пророчими, словами розпочинається наш Державний Гімн, який є одним із головних символів нашої держави, поряд із Прапором і Гербом. Саме 10 березня 1865 року уперше прозвучав цей твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського в польському місті Перемишль на Шевченкових роковинах.
У буремному й кровопролитному ХХ ст. цей поетично-музичний твір став одним із знакових символів героїчної боротьби українського народу за свободу та незалежність. Пісню намагались знищити як білогвардійці, так і більшовики, а за її виконання можна було поплатитися не лише свободою, а й життям. Головна причина заборони – текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду. Але всі їхні намагання придушити голос українського народу були марними. Адже слова та музика були написані не на папері, який спалювали російські кати, а в душах людей.
Певний час у переважної більшості громадян України гімн не викликав великої зацікавленості, оскільки здебільшого звучав на офіційних заходах, церемоніях, спортивних змаганнях. Проте з початком Помаранчевої революції у 2004 році він став Піснею мільйонів, яка об’єднала українців і вела їх до перемоги. А під час Революції Гідності, на зламі 2013-2014 років, Державний гімн остаточно й безповоротно став народним і національним, який співають не за обов’язком, а за покликом серця.
«Ще не вмерла України і слава, і воля…» лунає могутньо й гордо на передовій, в укриттях під час повітряної тривоги, на тимчасово окупованих територіях і під час звільнення міст і сіл.
І лунатиме всією Україною в день Перемоги над ворогом!
Слава Україні! Слава її Героям!
