«Між небом і землею»: акція на підтримку родин зниклих безвісти та вшанування полеглих воїнів
Сьогодні, у День пам’яті загиблих Захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, ми схиляємо голови у скорботі та вдячності перед світлою пам’яттю наших Героїв, які віддали найдорожче – власне життя – за вільну й незалежну Україну. Вони боролися, аби наші діти й онуки мали майбутнє під мирним небом, аби український народ жив у своїй державі, говорив своєю мовою та творив власну історію.
Саме із датою 29 серпня 2014 року пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом. Тоді вони потрапили до так званого «зеленого коридору», що пролягав через соняшникові поля і мав стати шляхом до порятунку. Але перетворився на дорогу смерті через підступне порушення домовленостей ворогом.
Загибель захисника – це непоправна втрата для родини, громади та всієї України. Це біль, який назавжди залишається у серці близьких, і водночас це велична жертва заради свободи й незалежності нашої держави. Та разом із цим, на жаль, існує поняття «зниклий безвісти». Для родини – це постійна надія й щоденне чекання, яке виснажує, але не дозволяє зламатися. Це невизначеність, яка не дає спокою і водночас тримає в очікуванні дива повернення.
І саме для рідних, що живуть між надією і тривогою, на центральній площі міста пройшла акція «Між небом і землею», присвячена Міжнародному дню зниклих безвісти. Вона стала ще одним болючим нагадуванням про наших воїнів, які досі не повернулися додому. Тут зібралися рідні полеглих Героїв, сім’ї Захисників, доля яких і досі невідома, керівництво громади та небайдужі жителі, щоб висловити підтримку тим, хто живе у постійному чеканні й надії.
Після покладання квітів до куточку пам’яті полеглих героїв-земляків у Центрі культури та дозвілля, відбулися зворушливі виступи міського голови Лариси Осадчук, Володимира Вахромєєва, який вважався безвісти зниклим, але повернувся на рідну землю з ворожого полону, а також рідних зниклих безвісти та гостей із Бахмача. Усі вони наголошували на важливості збереження віри та надії на звістку про тих, чиї долі й досі залишаються невідомими. Хтось чекає на брата, сина, батька, чоловіка… Чекає на дзвінок, звістку, будь-який знак життя. Це очікування сповнене болю, яке водночас тримається на вірі й любові, що не дозволяє втратити надію.
Особливою частиною заходу став патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Це щорічна ініціатива, що має на меті вшанувати пам’ять полеглих Захисників, підтримати родини військових та привернути увагу громадськості до долі зниклих безвісти. На забіг у Борзні зареєструвалося 30 учасників, серед яких були жителі нашої громади, представники сусідніх громад, ветерани війни, учні та студенти.
Маршрут забігу проліг вулицею Шевченка, далі учасники повернули в бік магазину «Глорія», а потім по вулиці Пантелеймона Куліша, де символічно фінішували біля флагштоку з Державним Прапором України. Кожен крок цього забігу – це молитва за захисників, свідчення нашої єдності та віри в те, що Герої завжди живі у пам’яті свого народу.
Також у старостинських округах громади відбулися заходи з покладанням квітів до меморіальних дошок та могил полеглих захисників – тих, чиї імена навіки закарбовані в історії України та пам’яті вдячних поколінь.
Схилімо голови перед усіма, хто віддав своє життя за незалежність України, і перед тими, чия доля досі невідома. Їхній подвиг – це наш обов’язок пам’ятати, а їхні імена – наша свята спадщина. Родини, які щодня живуть у болісному очікуванні звістки про своїх рідних, є прикладом сили, мужності й безмежної віри.
Пам’ять про полеглих Героїв і надія на повернення зниклих безвісти тримає нас усіх як невидимий оберіг та нагадує: Україна бореться не лише за землю, а й за кожну долю, за кожне життя, за правду й справедливість.
