З глибоким сумом і невимовним болем у серці громада знову переживає важку втрату…
Чергова трагічна звістка з фронту болем відгукнулася у серці кожного з нас – громада знову втратила свого Героя, уродженця Іванівки ОМЕЛЬЧЕНКА Володимира Анатолійовича, 1983 р. н. Захисник України загинув, виконуючи бойове завдання, віддавши життя за право нашого народу жити на рідній землі, говорити рідною мовою, дивитися у мирне небо.
Довгий час Володимир Анатолійович вважався безвісти зниклим. Кожен день очікування був наповнений болем і вірою в диво. На жаль, війна виявилася безжальною – підтвердилася найгірша звістка.
Життєвий шлях Володимира Анатолійовича був шляхом відповідальності й служіння. Народився він 16 лютого. Після закінчення 10 класів Миколаївської школи здобув фах автослюсаря у Сосницькому СПТУ. З 2001 по 2003 рік проходив строкову військову службу, де загартував свій характер, навчився витримці та відчув справжню ціну побратимства. Працював на Шабалинівському спиртозаводі, а з 2005 року пов’язав своє життя з Черніговом, де опанував професію муляра та працював у ТОВ «Континент» на різних посадах.
Коли ж у 2014 році війна прийшла на українську землю, Володимир Анатолійович без вагань став на захист Батьківщини, брав участь в антитерористичній операції з 12 березня 2015 року по 13 квітня 2016 року. І знову, коли країна потребувала своїх синів, не залишився осторонь і був мобілізований 3 грудня 2022 року. Він знав, якою ціною дається свобода, але свідомо обрав шлях Воїна, шлях честі й обов’язку, захищаючи кожного з нас.
Володимир Анатолійович був щирим, добрим, відкритим до людей. Його пам’ятають як компанійського, привітного, щирого чоловіка, який завжди знаходив добре слово для інших. Він умів дружити, цінував прості радощі життя. Особливо любив риболовлю – тихі миті єднання з природою, де можна було знайти спокій і гармонію.
Та найбільшим його скарбом була родина. У полеглого Захисника залишилися батьки, брат, сестра, дружина та син – найдорожчі люди, для яких ця втрата стала нестерпним болем і порожнечею, яку неможливо заповнити. Жодні слова не здатні зменшити цей біль… Але вся громада разом із ними – у спільній скорботі, у щирому співчутті, у молитві. Серця наповнені вдячністю й невимовним смутком водночас.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, побратимам Володимира Анатолійовича! Нехай Господь дасть сили пережити цю непоправну втрату, а світла пам’ять про Героя житиме вічно!
Подвиг полеглого Воїна – не лише сторінка історії, а жива пам’ять, яка назавжди залишиться у нашій громаді. Ми збережемо її у серцях, у молитвах, у щоденній пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну.
Світла пам’ять Захиснику! Вічна шана і слава!
