Борзнянська громада в скорботі: загинув Захисник України Олександр Місько
З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо про тяжку втрату для громади – загибель нашого земляка, мужнього Захисника України Олександра Федоровича МІСЬКА.
10 травня 2026 року перестало битися серце людини, яка без вагань стала на захист рідної землі, свободи та майбутнього українського народу. Війна забрала ще одного відданого сина України, ще одного Героя, який до останнього подиху залишався вірним своєму народові та військовій присязі.
Олександр народився 13 жовтня 1979 року у простій селянській сім’ї. З дитинства був працьовитим, щирим і відповідальним. Закінчив Малозагорівську школу, продовжив навчався у Ніжинському училищі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. Працював художнім керівником у сільському будинку культури, даруючи людям тепло, творчість і гарний настрій.
Після служби в армії був дільничним інспектором міліції у Києві, згодом – зварювальником. Де б не працював, його завжди поважали за чесність, людяність і сумлінне ставлення до справи.
Із перших днів повномасштабної війни Олександр не залишився осторонь чужого болю та біди. Разом із односельцем створив у селі загін самооборони, допомагав людям, дбав про безпеку громади. А у липні 2022 року добровільно став до лав захисників України.
Механіком-водієм самохідної артилерійської установки він пройшов крізь важкі бої Бахмута та Покровського напрямку. Побратими знали його як надійного товариша, мужнього воїна і людину, на яку завжди можна було покластися. За свою службу був нагороджений подякою командування Національної гвардії України за високі досягнення, ініціативу та наполегливість, а також почесним нагрудним знаком «За стійкість і незламність».
Та найбільше Олександра пам’ятатимуть не за нагороди, а за його добре серце, щирість і людяність. Він обожнював полювання, любив природу, рідне село, цінував дружбу та прості людські радощі. Був скромною, доброю і світлою людиною.
У скорботі залишилися рідні, друзі, побратими, односельці та доросла донька, для якої він назавжди залишиться люблячим батьком і прикладом мужності та честі.
Схиляємо голови у глибокій скорботі перед пам’яттю нашого Героя. Неможливо знайти слова, які б могли загоїти біль цієї втрати.
Світла і вічна пам’ять Олександру Федоровичу.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у наших серцях, у пам’яті народу, у вільній Україні, за яку віддали своє життя.
